Та прийде знахабнілий москаль
І в Париж, як зруйнує Чечню
Д. Павличко, 7.12. 1994
"Кузькина мать" для фрау Меркель
Бухарестский саммит стал этапом в новейшей истории Украины не только потому, что Ющенко не получил желанного ПДЧ, но НАТО открытым текстом заявило, что Украина будет туда принята. Это событие знаменательно еще и тем, что впервые в украинской истории лидеры крупнейших европейских стран удостоились от известных украинских политиков таких слов, какие еще в СССР были сданы в архив вместе с ботинком, которым Хрущев стучал в ООН, и «кузькиной матерью», которую он собирался показать империалистам.
Так, 31 марта на своем веб-логе в «УП» депутат ВР от БЮТ и советник премьера Тимошенко Олег Медведев размещает материал под названием «Ввечері Меркель багато думала про Путіна. Вночі їй снилися Мюнхен, Гітлер та Чемберлен з Даладьє» http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/medvedev/. А написано там следующее:
«Чесно кажучи, це я так лише думаю, що від постійних думок про Путіна та про те, як догодити Москві у Бухаресті, пані Меркель так чи інакше просто таки мають примаритися британський та французькі прем'єри кінця 30-х років, відповідно Чемберлен та Даладьє. Погодившись залишити Чехословаччину сам на сам з реваншистською Німеччиною, ці двоє думали, що такий щедрий подарунок задовольнить реваншистські апетити Гітлера. Вони не хотіли його дратувати, так само, як тепер пані Меркель, згідно повідомлень західної преси, не хоче нервувати Путіна.
Історія дуже швидко довела короткозорість Чемберлена та Даладьє. Вже за півтора року після Мюнхену Париж розпластався під німцями (привіт і Вам, пане Саркозі, до речі), а на Лондон градом посипались німецькі бомби».
Правда, тут же следуют слова: «Я зовсім не хочу, упаси Господи, ототожнювати Путіна з Гітлером, а Росію — з нацистською Німеччиною».
Но дальнейшая логика Медведева сводит эту фразу на нет: «Зовнішня політика Росії так само носить реваншистський характер, а російські політики в душі своїй вважають Україну таким же непорозумінням, як німецькі свого часу — Чехословаччину чи Австрію. І Росія виступає проти вступу України до НАТО не тому, що такий вступ загрожує її безпеці, а тому, що він носить глибоке символічне значення, бо ставить жирну крапку в реченні «Україна не Росія». Відмовити Україні в ПДЧ — це значить потурати російським апетитам. «Не дратувати Путіна» в даній ситуації — це значить дати йому сигнал, що Європа згодна з тим, що Україна залишається в сфері впливу Росії, і що Путін з Медведєвим — це такий собі наряд геополітичної поліції, яка тут за нами має наглядати. Така політика в історії дипломатії називається мюнхенською. Сподіватися, що Путін за це віддячить Європі, що російська експансія зупиниться на західних кордонах України — це помилка, і сама Німеччина через це ще пошкодує, хоча, можливо, тоді там буде вже інший канцлер». (Выделение мое. — А. П.)
То есть по логике Медведева — Россия все равно двинется на страны НАТО, независимо от того, будет там Украина или нет, только если будет, то двигаться окажется труднее.
В этот же день несколькими часами позже в «УП» в разделе «Колонка автора», один из первых лиц «Народной самообороны», то есть попремьерского крыла НУНС, Тарас Стецькив пишет фактически то же самое, только вспоминает и другую предвоенную договоренность. Ввиду краткости приведу его полностью. «Бухарестский саммит: Равноправное содружество нации или новейший пакт Молотова — Рибентроппа (так в тексте, хотя в фамилии шефа дипломатии Рейха на самом деле двойное «б», а не «п», и после заглавия на русском следует текст на украинском. — А. П.)
В історії бувають моменти, в яких концентруються речі, що визначають майбутнє світу на багато десятиліть вперед.
Такі періоди вимагають від лідерів держав рішучості, ясності і відповідальності за рішення, які вони приймають. Такі моменти вимагають бути не політиками, а державними діячами. Мало хто собі усвідомлює, що питання запрошення для України і Грузії до плану дій щодо членства в НАТО в Бухаресті є питанням вибору не тільки для наших держав і народів. Це є питання вибору для Заходу. Дискусія щодо членства України в НАТО в Європі іде між «романтиками» і «прагматиками».
«Романтики» говорять про шанс для України, майбутнє Європи, спільні демократичні цінності і нову конфігурацію Європейського континенту.
«Прагматики» — висловлюють традиційні аргументи: не треба дратувати Росію, нам потрібен енергетичний комфорт і політичний спокій. «Прагматики» прозоро натякають на ситий добробут своїх націй під загальним девізом: тут і тепер.
Треба зрозуміти просту правду. За декораціями цих суперечок йдеться про принципи, на яких буде функціонувати майбутня система європейської і світової безпеки. Або буде розподіл світу на зони впливу різних імперій, або на його місці постане добровільна рівноправна взаємодія суверенних націй.
Трагізм цієї правди полягає в тому, що Європа у своїй історії подібний вибір уже проходила. Плоди помилок так званого «прагматичного» вибору, апогеєм яких були Мюнхенська змова і пакт Молотова — Рібентроппа, Європа уже пожинала, і ці плоди були страшними. Негативна позиція цілого ряду європейських країн щодо запрошення України до ПДЧ буде означати, що висновки з імперського минулого не зроблено.
Якщо Європа хоче демократичну Росію, або Росію як партнера в системі колективної безпеки — вона повинна однозначно відкинути її імперський ультиматум».
Днем 3 апреля, едва узнав, чем все в Бухаресте закончилось, Медведев помещает на своем веб-логе пару злобных абзацев в адрес немецкого и французского лидеров. «Меркель і Саркозі — московські маріонетки, послідовники Молотова і Ріббентропа.
А коли Меркель вийде на пенсію, вона, як і Шрьодер, отримає вигідну пропозицію від Газпрому. Минуле Меркель — у Москві, і же там її майбутнє? Росіяни схильні віддячувати колишнім канцлерам.
А Америка розбестила Європу тим, що вже 63 роки гарантує її безпеку, в тому числі і Німеччині, яка б просто не встояла без американських підпорок».
Утром же следующего дня он обрушивается на немецкого посла в Киеве Рейнгарда Шеферса, сказавшего, что Германия действовала не под влиянием России, и что для Украины двери в альянс остались открытыми. Запись озаглавлена «Пану Шеферсу соромно, що Путін командує, ніби німецький кайзер. От і шукає аргументи». Вот ее самые характерные моменты.
«Шефиня пана Шеферса просто продала Україну Путіну. Ні, навіть подарувала... А для чого відкриті двері, якщо в них не можна зайти, а російська клітка ось-ось захлопнеться. Це — елементарне знущання політику Меркель щодо України називати політикою відкритих дверей... Німеччина ухвалила рішення тільки під впливом Росії. Вона дозволила Росії втручатися в її власні інтереси. Вона надала Росії право вето. Німеччина дуже багато озирається на Москву. Німеччина прийняла рішення під тиском Москви. І якщо вона не виправить цієї помилки — то вона, прийде час, сама пошкодує. Бо колись хтось, здається, із німців сказав, що угоди з Росією не варті навіть паперу, на яких вони написані».
В этот же день коллега Медведева по фракции Андрей Шкиль (также лицо в БЮТ далеко не последнее, а по публичности в плане появления на разных ток-шоу одно из первых) пошел еще дальше, предложив ответить немцам и французам «не словом, а делом». Вот как передает его слова УНИАН http://unian.net/-rus/news/news244762.html
«В Бухаресте сегодня состоялся Мюнхен-2. Германия и Франция, опираясь на собственную выгоду, дали украинцам настоящий урок, кто в действительности является противником продвижения Украины в Европу. И это не Партия регионов или коммунисты — а именно упомянутые страны, которые идут на любые крупные соглашения лишь с разрешения России. Более того, отдать вопрос решения членства Украины в НАТО в руки министрам иностранных дел Франции и Германии — это то же, что отдать вопрос независимости Украины в руки Наталии Витренко. Украинцы должны на это отреагировать. Я лично считаю, что Украина и Грузия должны отзывать своих послов из Франции и Германии, а украинские граждане — бойкотировать товары производства этих стран, отказаться от них на общественном уровне. В частности, я сегодня рад, что имею японский автомобиль... Общественность должна отреагировать и на действия Партии регионов, «которая сейчас на площадях распевает «Марсельезу» и «Дойчланд, Дойчланд», что недопустимо».
В общем, призвал Шкиль объединить против французов и немцев, и практику сербов в ответ на признание Косово (отзыв послов), и практику ряда исламских стран в ответ на публикацию в Дании карикатур на пророка Мухаммеда (бойкот товаров). Из этого следует, что унсовец-бютовец не просто любит НАТО, а что альянс для него так же священен, как для мусульман их пророк. Интересно только, чем Шкиль предложит Юлии Владимировне заменить «Луи Виттон»? И почему он призывает только французские и немецкие товары бойкотировать: против-то выступила практически вся старая Европа (кроме англичан и датчан), а заодно и Венгрия. Ведь если взамен немецких и французских вещей начнут покупать голландские, итальянские и др. — разве будет это справедливым ответом с точки зрения Шкиля? Наоборот, видимо, по его логике надо патриотически переименовать голландский сыр, так же, как при Сталине в разгар борьбы с космополитизмом переименовали французскую булку в городскую.
