ИНТЕРНЕТ-ФОРУМ «2000»
http://2000.net.ua/forum/viewtopic.php?t1598
Незнаний Брат
Після прочитання статті Дмитра Табачника «Галичанские крестоносцы против Украины» відповідь на питання, що виникли, захотілось пошукати в СБУ. І якби діючою була наша судова система, то можна було б і туди звернутися — на підставі положення Статті 8 Конституції України, в якій проголошено: «Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується».
Проте, власне, СБУ мала б першою звернути увагу на публікацію, що містить такий обсяг нападок на Галичину. І оскільки ніякої реакції на очевидну антиукраїнську інформаційну атаку немає, то виходить, що це у відповідних органах сприймається за норму.
Загалом матеріал, представлений під авторством члена Партії регіонів Дмитра Табачника — суміш розмусолених тез про нехорошість галичан з підведеними під це словоблудство інтерпретаціями та фальсифікаціями історичних фактів. Коротко ці тези виглядають так. Галичани — це:
— паразити, яких годують промислові регіони;
— прислужки Заходу, які нав'язують всім свою волю; — історичні негідники, фашисти, вбивці дітей і жінок;
— за вказівкою когось ненавидять Росію просто так, і це випрацювалось століттями;
— не слов'яни і одночасно вони — православо-ненависники;
— мийщики підлог та унітазів, винощики горщиків, та ще й проти федералізації;
— безкультурщина та історичні вороги «Великой Украины».
Як галичанин, добре уявляю, яке обурення і які «цензурні» слова цей матеріал викликає в моїх земляків. Але вгамувавши емоції, спробую оцінити причини такої зневаги до співгромадян, які, окрім того, що мають інше політичне бачення, нічого іншого Дмитру Табачнику не заподіяли.
Свобода слова і свобода думки в Україні — великий здобуток. І не в останню чергу це сталося саме прагненнями галичан. Але ж і відповідальності за свої слова теж ніхто не відміняв. Перш за все стаття «Галичанские крестоносцы против Украины» спрямована на розкол України шляхом протиставлення одного регіону іншим. В даному випадку Галичини — решті України.
Стверджую так, бо, прочитавши цю статтю, мені як галичанину одразу прийшла думка: «а ну й справді б відділились ми від вас, раз ми такі погані, і тоді вже побачимо хто кому що винуватий». Виникла вона, звісно, не сама собою. Бо, вочевидь, саме таку реакцію мала викликати та стаття в галичан, а водночас — зневагу і ненависть в інших регіонах до нас.
Остаточно заспокоїти, заживити утворену рану могло б показове притягнення до відповідальності автора. Але СБУ наше ніяк не наважиться звернутись до суду з відповідними матеріалами та винести на розгляд Верховної Ради для позбавлення недоторканності. Нехай би й відмовила непрацююча і малоавторитетна Верховна Рада, зате намагання було б оцінено і мало хоча б заспокоюючий ефект.
Дмитрий ТАБАЧНИК
«Галичанские крестоносцы против Украины»
«В государстве не должно быть «правящих регионов».
«И люди, стрелявшие в наших отцов,
Строят планы на наших детей.»
Борис Гребенщиков
Слова ці не підходять до нашого часу, якщо адресувати їх в сторону ОУН-УПА. Бо остання стрільба була десь 1950—1955рр. з боку УПА. І люди ці за віком ніяких планів на чиїх би то не було дітей не можуть будувати. А от як радянська влада стріляла і до таборів засилала аж до 1990, то цілком колишні її оспівувачі і приапаратники зараз в змозі і будують такі плани.
«Роль Галичины, вошедшей в cостав Украинской ССР только в 1939 г., а до этого — с конца ХIV века оторванной от этногенеза, исторического и культурного развития украинского народа, в современной Украине совершенно абсурдна».
Як би комусь не хотілось, але українці будь-якого регіону найменш різняться між собою, ніж із сусідніми націями. І хто скільки і де б не перебував під якою окупацією — цього не змінити так просто. Галичина не ввійшла до складу УРСР в 1939, а її було насильно сполучено за зговором Гітлера і Сталіна при розділі Польщі. Так до тюрми народів СРСР прийшла й ця частина українського народу.
Відірваність від життя Великої України — теж брехня. Бо і вагони харчів, які збирались по всій Галичині і Західній Україні (що були тоді в складі Польщі) в голодомор, чекісти на кордоні висипали. Зв'язки між Галичиною і Великою Україною не поривались ніколи. Обмін йшов і коли кращі представники українського народу тікали від царського гніту та їхали в Галичину, і коли саме так в радянські часи шукали прихистку, а галичани не цурались допомагати Великій Україні.
«С одной стороны — это самый депрессивный регион, который не смог бы выжить без постоянных дотаций из госбюджета, состоящего в основном из отчислений промышленно развитых юго-восточных областей. Большинство населения Галичины успешно трудится за границей, не платит налогов, но в полной мере пользуется бюджетной социальной защитой».
Вижили дотепер, то без бюджету можем обійтись й далі. Бюджетні кошти йдуть на дороги, які не ремонтуються, на школи, які теж бюджетом держави не ремонтуються. Одним словом, ніяких сюди вливань бюджетних серйозних немає. Заводи всі продали і завалили, залишивши вихід один — на роботу за кордоном. Тобто більшість населення не тільки Галичини, а й Західної України ніякої серйозної допомоги і надії на державу не має — навіть пенсіонери всі мають своє підсобне господарство. Тому брехня, що не виживемо. Депресивний регіон? — взагалі смішно, якщо порівняти з іншими регіонами, де процент людей, що знаходяться в депресивному стані, явно більший. А економіку справді душать, та нічого, розберемось з часом.
Галичани не платять податків? Наклеп! Зрозуміло, що тут йде загравання перед електоратом промислових регіонів. Бо і «розвинутість» їх — під сумнівом, завдяки низькопродуктивному виробництву. Щодо податків, то основну їх масу платять підприємства через ПДВ і інші збори. Тому від тих грошей, що привозять заробітчани, через отоварювання, банківські вкладення фінансових вливань для держави набагато більше, ніж отримує вона з зарплат робітників в Україні. Думаю, що співвідношення тут йде на мільярди до мільйонів — на користь галичан.
