Дозвольте висловити своє бачення питань, порушених в опублікованих у «Свободі слова» від 01.02.2008 р. та від 08.02.2008 р. листах.
Стосовно матеріалів Сергія Шангутова «Про «ліву ідею» і «другу силу» та «Де зараз ви, кати мого народу?» (№ 5 від 01.02.2008 р.). Для одного автора дві публікації на ту саму тему в одному випуску блока — не забагато? Та ще й коли врахувати, що Шангутов не вперше пише про це. То його дратують російськомовні пісні (чого не скажеш про англомовні), то російськомовні видання, то червоний прапор, під яким наші брати, батьки й діди захищали Вітчизну.
Дратує його УПЦ Московського патріархату, стратегічні зв'язки України з Росією, а католицька церква на чолі з Папою Римським і стратегічні зв'язки з НАТО та США — ні.
Дратує Шангутова будь-яке згадування про Росію та російську мову. Можливо, це така собі гіпертрофована русофобія?
Щодо російської мови, то, можливо, треба шановному дописувачу спрямувати свою енергію і знання не на боротьбу з нею, а на захист української мови від засмічення її різними діалектизмами та іншомовними словами? Погляньте на назви магазинів, і побачите «шопи», «маркети», «бутіки» та ін., а українською мовою — майже немає.
А мова телеведучих, радіокоментаторів, деяких друкованих ЗМІ така, що відповідники слів не завжди знайдеш і в словниках. Наприклад, «авто» — це що? Автомобіль, автобус чи автонавантажувач, а можливо, автомат? Але ж це частина складного слова, яка означає «сам» і самостійно не може вживатися. Хтось вигадав малозрозуміле «автівка».
Телебачення демонструє російськомовні фільми з титрами спотвореною українською. Витрачаються кошти і час, а користі — ніякої.
І як би не дратувала Шангутова російська, треба пам'ятати, що це одна з мов міжнародного спілкування ООН. Тому освіченій людині необхідно добре знати і українську, й російську.
До речі, британські вчені на основі досліджень стверджують, що знання двох, а ще краще трьох мов дуже корисне для психічного здоров'я.
Сергія Шангутова також дратують портрети «одного з найбільших лиходіїв у світовій історії — Йосипа Сталіна». Він що, прокурор чи суддя? Історія, а не він дасть оцінку, чого було в цій неординарній особистості більше — лиходійства чи добродійства.
І далі: «наші комуністи ніякі не комуністи, а рештки завойовників України,.. що не сприйняли незалежності та не вболівають за долю... україномовних українців». Отакої! У цьому не підкріпленому фактами твердженні вся сутність Шангутова — ідеологія печерного націоналізму. А це і є лиходійство щодо народу України.
Хочу також продовжити розмову про звертання громадян один до одного, яку повів Василь Горбачук у публікації «Політичні еківоки» (№ 6 від 08.02.2008 р.).
Василь Тихонович надто оптимістична людина, якщо стверджує, що «...почали входити в ужиток слова «господин», «пан» при шанобливому звертанні... Тепер ці слова стали невід'ємним елементом етикету і вже нікого не обурюють».
А мене, як і багатьох інших громадян, обурюють! Ви часто бачили людей, які вживають слово «пан» у транспорті, в чергах, на роботі? Тобто більшість населення, які працюють на підприємствах, будівництві, базарах, його не вживають Лише певний прошарок людей творчих професій, бізнесменів, банкірів та інших, намагаючись себе звеличити, так звертаються один до одного. Слово «пан» (тобто зверхник, господар) несе в собі негативний відтінок, бо поділяє людей на панів і підлеглих.
Більш прийнятне звертання «товариш» або «громадянин». На мій погляд, нам слід культивувати чудові українські слова — «добродій», «добродійка»: вони несуть в собі доброзичливість і позитивний заряд. Але в цьому основну роль повинні відіграти ЗМІ, а також письменники та поети.
Неприємно, коли на телебаченні або радіо до шанованих людей звертаються «пан Іван» чи «пан Степан». Вже забули, що в людини є ім'я і по батькові.
Зате В. Ющенка не називають «пан Віктор», а Віктор Андрійович. Чому? До всіх так треба звертатися! За Конституцією у нас всі рівні!
